Наша адреса

пʼятниця, 5 червня 2020 р.

Вишиванка – оберіг, яскравий символ долі українського народу.

День вишиванки – відносно молоде, проте дуже улюблене народне свято. Цього дня заведено одягати національне вбрання, куди б не довелося йти – на роботу, на зустріч із друзями чи деінде. Традиційно День вишиванки відзначають щороку в третій четвер травня. Таким чином, у 2020 році це свято відзначатимемо 21 травня.
Споконвіку українські жінки і чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Одягти білу сорочку в неділю чи свято було обов'язковим правилом, відступати від якого не міг найбідніший селянин: "Хоч латаненька, аби біленька", — каже народне прислів'я.

Сорочки на щодень вишивали скромно і просто. Святкові - більш ретельно, а весільним приділялась особлива увага.
Як би скрутно не жили в різні часи українці , у них не згасав потяг до вишивання. За допомогою голки і нитки творилися неперервні зразки чудового українського вбрання.
Сорочку не позичали, не продавали, не одягали чужої, аби не "перетягнути" на себе чужої біди, хворіб і не віддати свого здоров'я разом із своєю сорочкою. Сорочки вишивали на комірці, рукаві, по низу - щоб до людини не мало доступу все лихе і недобре.
Як вишитий рушник оберігав хату, так сорочка оберігала саму людину від поганих людей, недобрих очей, заздрісних думок. Коли хтось заходив до хати, його погляд мимохідь був спрямований на рушник, на те, яким узором він вишитий, а потім уже на самих господарів. Ту саму роль відігравала і сорочка. Вишивка ніби нейтралізувала "недобрий" погляд чи "зле" око. Тому й була оберегом людини чи оселі.
Було повір'я, що сорочка вишита і подарована на добро, на хороше життя, буде оберігати людину. Сорочку вишивали і дарували не будь-кому, а особливо близьким, рідним: дитині, братові, батькам, чоловікові.
Вишивала сорочку дівчина своєму нареченому, майбутній свекрусі. Дружина вишивала сорочку для чоловіка, сина. Коли чекали когось із далекої дороги - починали вишивати сорочку, шоб та людина швидше повернулася.
Хмарин іскрилось волокно,
розчісував вітрець долину,
білила мати полотно,
щоб вишити сорочку сину.
І хоч життя гірчив полин
нелегкий хліб діставсь селянці,
та матері ввижався син
дорослим вже, у вишиванці.

Немає коментарів:

Дописати коментар