Наша адреса

пʼятниця, 24 березня 2017 р.



        ЖІНКИ  В ДОЛІ   ШЕВЧЕНКА                    

       Історія нашого народу, нашої літератури зберегла для нащадків імена жінок, які в різний період полонили серце Великого Кобзаря. Ці жінки не завжди залишали слід у творчості поета, але ж при тому сказати, що світлі почуття до жінок, які зустрічалися на життєвому шляху Т. Шевченка, не відіграли значної ролі в його діяльності – це просто погрішити проти істини.      

       Першим великим почуттям поета було його дитяче кохання до Оксани Коваленко. Саме ця дівчина стала для Кобзаря його Беатріче, а її особиста трагічна доля стала найбільшою трагедією серця поета. У своїх поезіях «Мені тринадцятий минало», «Ми вкупочці росли», «Не молилася за мене», які написав Т. Шевченко у засланні і присвятив Оксані, можна побачити особисті переживання поета.  Наступне кохання Т. Шевченка – це почуття до вільної дівчини Дуні Гусиківської, чорнобрової красуні, яке розбилося об кріпацтво. А ось будучи вже студентом Петербурзької Академії мистецтв, поет захопився Амалією Клоберг, дівчиною, яка в учбовому закладі підробляла натурщицею. Її образ Т. Шевченко виписує в повісті «Художник» під ім’ям Паші. Під час першої подорожі до України Т. Шевченку дуже сподобалася донька священика Григорія Кошиці – батька Феодосія. Дівчина жила в той час разом зі своєю родиною в селі Кирилівці. На храмове свято поет приїжджає свататися, але чомусь він не подобається батькам дівчини і отримує гарбуза. Після того, що пережив Т. Г. Шевченко у засланні, почуття самотності ще більше заполонило страждаючу душу поета, і він остаточно будь за що вирішив одружитися. По дорозі із Москви до Петербурга Т. Шевченко змушений був на деякий час зупинитися у Нижньому Новгороді. Там поет швидко знайомиться з місцевим суспільством, де помічає молоду і дуже вродливу шістнадцятирічну актрису Катрусю Піунову. Без тями закохавшись, поет просить батьків віддати за нього їх дочку, але знову отримує відмову, яку рідні Катрусі мотивують тим, що вона ще дитина, а поет годиться їй в батьки. Як кажуть, любов сліпа. І генії в цьому відношенні не є винятком, бо вони такі ж самі люди, як і всі інші, як і всі інші вони підвладні цій хворобі. Прикладом цього може служити останнє почуття, яке спалахнуло в серці Т. Г. Шевченка – кохання до Ликери Полусмакової, колишньої кріпачки і наймички. Сучасники Кобзаря, які в той час знаходилися поряд з поетом, досить скептично ставилися до цієї жінки. Але для Шевченка Ликера була останньою соломинкою, останнім шансом врятуватися від самотності, останньою надією на створення маленького сімейного раю. Поет запропонував дівчДо кінця життя серце Т. Шевченка переповнюють розпач, біль та безнадія від усвідомлення всепоглинаючої, дуже страшної самотності. У поетичних рядках пізньої творчості Кобзаря спочатку відчуваються радість кохання, а потім невимовний душевний біль і повний крах надій. Його любовні поезії надзвичайно сумні, а подекуди навіть трагічні, як і сама доля поета. Але можна з впевненістю стверджувати, що саме завдяки жінкам навіки залишається з нами той, «хто зробив своє велике діло, хто не зазнав щастя живим і кого ждало інше щастя вже по смерті, тяжко зароблене щастя, безсмертне слово во віки і віки…».                  

Немає коментарів:

Дописати коментар